Тетяна МОІСЕЄВА
Урядовий кур’єр / 24.09.2016

Хірурги Інституту Амосова роблять унікальні операції,
повертаючи смертельно поранених бійців до життя.

Він дивом уцілів і майже місяць прожив з осколком у серці. В середині серпня 23-річний командир взводу 30-ї бригади Євген Волок біля Старогнатівки підірвався на міні. Осколки уразили мозок, легені й серце.

За що хапатися лікарям, коли життя прошитої смертоносним залізом людини висить на волосині? В серці — кровотеча, в мозку — набряк.  На консиліумі вирішили оперувати спершу мозок, потім, коли стан  буде стабілізовано, зайнятися серцем. В обласній лікарні ім. Мечникова, що в Дніпрі, бійцю терміново зробили кілька складних втручань, зокрема зашили рану серця, зробили операцію на головному мозку. Кілька днів — кома, Євгена тримали на штучній вентиляції легенів.

«На щастя,  ми його дістали»

З таким випадком, коли осколок треба було діставати із самісінького серця, хірурги зіткнулися вперше. Оперувати взялися лікарі Інституту серцево-судинної хірургії імені Микола Амосова. «Чекаємо на Женю сьогодні в інституті», — написав минулого понеділка на своїй сторінці у Facebook директор інституту Василь Лазоришинець. Наступного дня хлопця прооперували. «Було кілька ризиків: осколок міг пошкодити коронарну артерію, він торкався стулки мітрального клапана, а також, оскільки має здатність рухатися, міг провалитися у стінку шлуночка. В такому разі на цьому б усе скінчилося», — каже Василь Васильович.

Операція, яку він робив спільно з колегами — головним лікарем клініки Сергієм Сіромахою та завідувачем відділення хірургії ішемічної хвороби серця Анатолієм Руденком, тривала чотири години. Серце Євгена зупинили, тіло охолодили до 34 градусів за Цельсієм. «Інші осколки ми діставали із серцевої сорочки, з грудної клітки, біля серця… Але із самого серця діставали вперше. Серед ризиків — знову-таки, небезпека пошкодити коронарну артерію або уламок може провалитися у серцеву стінку. На щастя, ми його дістали. Щодо серця, то нині пацієнт практично здоровий». Цієї середи Євгена виписали з клініки й перевели до військового госпіталю. Коли його перевели з реанімації в палату, Євген в розмові з журналістами, ще ледь розмовляючи, сказав: «Хочу назад. До своїх».

 

Про тонку, без перебільшення, віртуозну роботу Василь Лазоришинець розповідає аж надто буденно. Самі хірурги кажуть, що емоції лише заважають їхній праці, яка й без того — тяжкий хліб. А я вкотре намагаюся усвідомити, як воно — втримуватися в такому спокої, постійно балансуючи на межі життя й смерті. Не виходить.

З початку війни вчитися довелося практично всім, каже він: «Навіть моє покоління вже не бачило бойових травм». Нині систему військової медицини відновили, проте два роки тому військові кафедри мали лише два медичні виші — в Тернополі і Харкові. Такі лікарі після її проходження отримували звання лейтенанта запасу. А як взяти в армію, приміром, хірурга вищої категорії, котрий не має військового звання? «Оформляли санітарами», — каже Василь Васильович.

Порятунок ще одного пацієнта, що підірвався на фугасі під Іловайськом, обернувся для лікарів клініки несподіванкою. Оскільки поранення мали бути осколкові, хірурги, побачивши під час дослідження предмет у двох міліметрах біля серця, вирішили, що це уламок. Коли ж почали оперувати, виявилося — куля від автомата калібру 5.45. «Значить, добивали. Після того, як підірвався…», — сказав потім хлопець. Окрім цієї операції, йому, видаляючи осколки міни, п’ять разів оперували черевну порожнину.

Його врятував би стент

«Тяжкий пост. В середу в Інституті помер боєць АТО», — написав 8 вересня на своїй сторінці у Facebook Сергій Сіромаха. Після стрибка з парашутом наприкінці серпня хлопець отримав закриту травму грудної клітки. У тяжкому стані 5 вересня його санавіацією доправили в інститут. Діагноз у столиці підтвердився: гостра аневризма аорти на тлі гіпертонічної хвороби та забою органів грудної клітки.

На консиліумі спільно з військовими медиками фахівці клініки Амосова вирішили вдатися до стентування: в такому разі ризик летальності становитиме 5%, а в разі хірургічного втручання — аж 60%. Потрібно було два ендографти (стенти), кожен з яких коштує близько 300 тисяч гривень.

«До пошуків протезів підключили всіх: інститут, МОЗ, Військовий госпіталь. За 7 годин виявилося, що в Україні немає ЖОДНОГО. До пошуку активно приєдналися волонтери, відкривши збір коштів на придбання протезів за кордоном. Доставка з Європи — мінімум чотири дні. На жаль, такого часу в лікарів та хворого в резерві не було, адже розрив аорти за такого діагнозу може призвести до летального наслідку за лічені хвилини. Коли наші лікарі усвідомили неможливість реалізації «плану А», того самого дня провели черговий консиліум і вирішили провести операцію на відкритому серці», — написав Сергій Сіромаха.

До операції мали долучитися ще й фахівці Інституту Шалімова — планували, що хірурги одночасно оперуватимуть аорту і в грудній, і в черевній порожнинах. «Планували… Не важливо, що планували. Ранок 7 вересня. Транспортування до операційної. Розрив аорти… серце зупинилося… Щоб створити картину, художнику потрібні вміння, руки, папір і фарби. Принаймні олівець чи шмат вугілля. Щоб виконати операцію на серці, одних лише рук хірурга, професійних знань і бажання вкрай замало. Потрібні ще витратні матеріали. Іноді такі, що коштують сотні тисяч гривень. Нам усім боляче, що не встигли, не змогли… Дякуємо всім небайдужим за спробу допомогти».

У парадоксальні часи живемо: жодного стента не було саме в тій країні, де 1984 року професор Микола Володось уперше в світі(!) запропонував стентування аорти. Тоді до виробництва справа так і не дійшла, й цю золотоносну жилу вже на початку 1990-х почали розробляти американці, запровадивши за винаходом професора Володося випуск стентів. «Він зробив дослідний зразок і написав про відкриття у науковому журналі, але не запатентував його. Якби зробив це, то помирав би не в злиднях, як цього року в Харкові, а мільйонером», — каже Василь Лазоришинець.

Як пережити наступний рік

Ті 19% потрібного фінансування, які інститут отримує з державного бюджету, витрачають на лікування дітей, бійців АТО та на термінові операції за життєвими показниками. Врешті просять допомогти пацієнтів і родичів.

Порятунок бійців — це, звичайно, не лише ті операції, коли потрібно діставати уламки з серця. Багатьох хлопців з армії привозять з гострим коронарним синдромом, що потребує негайного оперативного втручання. До речі, каже Василь Лазоришинець, за підрахунками колег з інституту Стражеска, рівень серцево-судинних хвороб за час війни зріс майже в два з половиною рази.

На жаль, склалася така ситуація, що інституту не надають жодної копійки на наступний рік. У підвішеному стані опинилися не лише амосовці, а всі установи Академії меднаук. На засіданні Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я цієї середи депутати пообіцяли звернутися до Міністерства фінансів, щоб у проекті бюджету все-таки звернули увагу на фінансування Академії медичних наук.

Довідково. Із червня 2014 року фахівці Інституту  ім. М. М. Амосова пролікували 89 бійців АТО. Зокрема з гострою ішемічною хворобою серця, набутими вадами, патологією аорти та патологією міокарда, забоєм серця з пошкодженням клапанного апарату, інфекційним ендокардитом, пов’язаним із переохолодженням організму на тлі низького імунітету, пухлиною серця. Було виконано 58 оперативних втручань, проведено 47 інвазивних процедур.

В екстреному порядку лікарі прооперували 14 бійців із життєзагрозливими порушеннями ритму серця, гострим коронарним синдромом, пораненнями, гострою розшаровуючою аневризмою аорти, гострим інфекційним ендокардитом. Двічі фахівці інституту проводили операції на виїзді, коли клінічна ситуація унеможливлювала