Днями директор Інституту Амосова Василь Лазоришинець та головний лікар Sergii Siromakha відвідали Вінниччину. Зустрілися з головою обласної військової адміністрації Сергієм Борзовим, говорили про співпрацю та підтримку медицини.
Три місяці тому команда наших лікарів та команда трансплантологів обласної клінічної лікарні Пирогова врятували життя киянину Сергію. Він став першим кому пересадили серце у Вінниці. Зараз він почувається добре. Каже, що ще два місяці й буде займатися спортом.
Чоловік мав задишку, все думав, що пройде. Потім йому діагностували дилатаційну кардіоміопатію, протезували аортальний клапан, а рік тому встановили дефібрилятор. Почувався погано. Було важко ходити. Трансплантація була єдиним порятунком.
“Проблеми із серцем почалися у 2016 році. На момент пересадки, моє серце було настільки зношене, що його надовго б не вистачило. На трансплантацію погодився відразу. Довірив своє життя фахівцям Інституту Амосова. Дякую рідним донора, що дали дозвіл. Це важке рішення. Завдяки цьому я можу жити”, – каже Сергій.
– Для вінницької землі цей день важливий. В Україні сьогодні треба виконувати десь близько 1000 трансплантацій серця. Це не може виконуватися в одному чи двох центрах. Людей треба готувати до донорства. Адже трансплантація рятує життя. Ми з Вінницею працюємо з 2016 року. За цей час спільно виконали 444 оперативних втручання на серці. З 2018 року ми працюємо з обласною клінічною лікарнею ім. Пирогова й уже спільно виконали біля 130 оперативних втручань. Це операції на відкритому серці. Думаю, що завдяки співпраці та за підтримки військової адміністрації, департаменту охорони здоров’я та реабілітації наша співпраця продовжиться, – відзначив директор Інституту Амосова Василь Лазоришинець.
Головний лікар Інституту Амосова Сергій Сіромаха наголосив, що для збільшення кількості проведених операцій з трансплантацій важлива наявність посмертних донорів. На сьогодні потроху збільшується кількість людей, які підписують на це добровільно згоду, але цього замало. Тому важливо сьогодні, щоб люди переглянули своє ставлення до посмертного донорства і зрозуміли, що насправді це шляхетна справа. А історія порятунку Сергія є гарним прикладом того, як можна врятувати чуже життя після власної смерті.