Ю.В. Панічкін народився 1 квітня 1937 року в місті Єфремові Тульської області. Мати – медична сестра, батько – вчитель історії, з початку війни та в подальшому – військовий. Дитинство Юрія Володимировича у воєнні роки пройшло у місті Моршанськ Тамбовської області, а шкільні роки – у Ленінграді. На початку 50-х років родина переїжджає у Мінськ по місцю служби батька, де по закінченню школи у 1954 році Юрій Володимирович вступає до медичного інституту.
В 1960 році випускник Мінського медичного інституту Юрій Панічкін починає працювати хірургом у 2-й районній лікарні Печерського району м. Києва. Хірургічна практика біла успішною, але у місті вже багато говорили про інновації Миколи Амосова. В один з вересневих днів 1961 року молодий хірург прийшов до Миколи Амосова з проханням прийняти його на роботу. Люди були потрібні завжди, а молоді – тим паче. Микола Михайлович погодився, проте, закінчуючи розмову сказав: «Дивись, робота у нас тяжка. Беремо тебе, але знай, що в нас діє «джентльменська угода», згідно якої якщо ми тобі або ти нам не підходиш – то розходимося без усіляких скарг та жалю».
Протягом чотирьох років трудова діяльність Ю.В. Панічкіна полягала у участі в операціях та веденні післяопераційних хворих, невдовзі М.М. Амосов доручив йому завідувати реанімаційним постом для пацієнтів, що були оперовані за закритими методиками. Результатом цієї роботи стало написання та захист ним у 1968 році кандидатської дисертації «Післяопераційний період та лікування ускладнень після мітральної комісуротомії» у м. Львів.
Одночасно молодому лікарю було доручено освоєння методів внутрішньосерцевої діагностики вад серця для виявлення причин хірургічних невдач. У той момент це здалося йому кроком назад від романтичної серцевої хірургії до рутинної інструментальної діагностики вад серця, яка тоді базувалася в основному на традиційних методах – ЕКГ, ФОНО-кардіографії та рентгенографії. Для уточнення діагнозу при набутих вадах використовували запропоновані М.М. Амосовим трансторакальні пункції лівого передсердя по Bjork для вад мітрального клапана та пункції лівого шлуночка по Brock – для аортального клапана. Діагностику вроджених вад серця проводили при зондуванні правих порожнин серця на рентген-апараті РУМ-5 (шляхом секції ліктьової вени) з визначенням градієнтів тиску та викидів крові між порожнинами серця та магістральними судинами. На завершальному етапі застосовували ангіокардіографію за допомогою саморобного касетного пристрою (драбини), конструкції М.М. Амосова. У якості катетерів використовували ізоляцію електричних дротів або ренгенконтрасні трубки, з яких витягували саморобні зонди. За робочий день вдавалося обстежити не більше 2-3 пацієнтів. Стан справ змінився у 1962 році після придбання для інституту ангіографічної установки шведської фірми «Елема», але при цьому необхідно було терміново освоїти сучасні внутрішньосерцеві технології.
З цією метою Ю.В. Панічкін був направлений на стажування в Ленінград в хірургічну клініку Військово-медичної академії, а потів у Москву в Інститут серцево-судинної хірургії ім. О.М. Бакулева, де транскатетерні дослідження на той час вже були успішно освоєні. Там його першими наставниками, опонентами по дисертації, а потім і друзями стали професор Сілін В.А., Сухов В.К. і Петросян Ю.С. Результатом відрядження було впровадженння в нашій клініці черезшкірних (пункція судин по Сельдингеру) внутрішньосерцевих досліджень лівих відділів серця, катетеризація аорти та лівого шлуночка, лівостороння вентрикулографія, аортографія, трассептальна пункція та ін.
Таким чином, в кінці 60-х років катетеризацію порожнин серця та ангіографію застосовували у нашому інституті вже як рутинну процедуру, і протягом цілого покоління вона залишалася єдиним достовірним методом діагностики вроджених та набутих вад серця. Доцільність використання цих методик для встановлення показів та оцінки результатів операції була узагальнена Ю.В. Панічкіним у докторській дисертації, яку він захистив у 1984 році. За впровадження у клінічну практику операцій по протезуванню клапанів серця Ю.В. Панічкіну, разом з іншими співавторами, було присуджено Державну премію УССР 1988 року.
Протягом довгого періоду між початком шляху та захистом докторської дисертації робота Юрія Володимировича включала як чисто хірургічне зростання у якості кардіохірурга, так і просування в області внутрішньосерцевих ендоваскулярних методик, включаючи коронарографію. Діапазон таких досліджень невпинно розширювався. Проте у той час мало хто міг уявити, що у такий спосіб можна не лише проводити діагностику захворювань, але і виконувати лікувальні втручання.
Переломним моментом стало новаторське виконання Ю.В. Панічкіним вперше в Україні і в бувшому Радянському Союзі черезшкірної балонної вальвулопластики у хворого з клапанним стенозом легеневої артерії. Зупинимося на цьому трохи детальніше.
На ренгенологічному конгресі в Талліні (грудень 1984 року) він почув про дивовижний прецендент – транскатетерне балонне розширення стенозованого клапанного отвору при вродженій ваді серця та загорівшись цією ідеєю, вирішив спробувати використати цю методику у себе в Києві. Клінічний експеримент вдався! Коли ж на моніторі він продемонстрував М.М. Амосову результати цього втручання, той спочатку посуровішав – «Хто дозволив?». Але вглядівшись, резюмував – «Молодець! Лиха біда початок».
Балонна вальвулопластика клапанних стенозів серця виявилася широко затребованною, хворі з таким вадами приїжджали в інститут з усіх куточків країни. Результати експерименту були представлені на щорічній конференції ендоваскулярних хірургів у Москві в травні 1985 року. Протягом першого року було виконано близько 100 таких операцій, діапазон цих досліджень невпинно розширювався. За провадження нових інтевенційних технологій Панічкіну Ю.В. у 2003 році було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки, у 2006 році він був нагороджений Грамотою Президіума АМН України, у 2008 – Почесною грамотою Верховної Ради, в 2013 – Ювілейною медаллю ім. М.М. Амосова.
Дев’яності роки минулого сторіччя та перше десятиріччя нового сторіччя стали вершиною розвитку транскатетерної хірургії в нашому інституті. Сьогодні вона застосовується для усунення вроджених клапанних стенозів, закриття дефектів міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок, відкритої артеріально протоки, ендопротезування аорти та клапанів серця. Але самим значним досягненням цього періоду було ендопротезування коронарних артерій (1996 р.). За останні два десятиліття коронарне стентування, наряду з аортокоронарним шунтуванням, стало у нас паритетним стандартом у лікуванні ішемічної хвороби серця. Всього за 20 років в НІССХ ім. М.М. Амосова виконано понад 6500 ендопротезувань коронарних артерій. Інтервенційні методики рутино почали використовуватися у лікування стенозів стовбуру лівої коронарної артерії, біфуркаційних уражень та хронічних коронарних оклюзій. У цьому безпосередня заслуга Ю.В. Панічкіна.
За 30 років роботи (з моменту першої ендоваскулярної операції) в інституті виконано понад 12 тисяч транскатетерних клапанних та судинних реконструкцій, з них порядка 6000 під керівництвом або за безпосередньої участі Юрія Володимировича. У відділенні працюють 10 висококваліфікованих ендоваскулярних фахівців – його учнів. За цей час змінилося сім поколінь електронно-рентгенівської апаратури, де він був і проектувальником, і будівельником, і втілювачем інноваційних ідей.
Розробка та впровадження в клінічну практику вітчизняних ендоваскулярних пристроїв для лікування вад серця та судин – давня мрія Юрія Володимировича. Перша ластівка – оклюдери для закриття артеріальної протоки, виготовлені з розробленого Інститутом металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України бета-цирконієвого сплаву, в серійних випробуваннях на свинях продемонстрували можливість таких імплантацій. Результати експерименту відкривають шлях до українських економічно доступних оклюдерів.
Постійний рух уперед, до нових досягнень в галузі транскатетерних технологій – в цьому весь Юрій Володимирович Панічкін і вся історія ендоваскулярної хірургії в Україні. Без перебільшення, це грандіозне сходження від рутиної інструментальної діагностики до сучасного «безкровного» лікування захворювань серця та судин. Багаторічне лицарство без німбу слави, хоча новатор його вартий.
Бажаємо ювіляру довгих років життя!
Пишаємося, що маємо можливість продовжувати працювати пліч о пліч з Легендою кардіохірургії, щодня надихаючись на нові відкриття завдяки його кипучій енергії та прагненню до нових звершень!
