«Український репортер» зустрівся з директором Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. Амосова, академіком Василем ЛАЗОРИШИНЦЕМ.
– 2017 рік був для інституту дуже важким, – розповідає Василь Лазоришинець. – Особливо його початок, коли нам дали 27 відсотків коштів на заробітну плату, 28 відсотків – на комунальні платежі і лише 2 відсотки на медикаменти. Виживали за рахунок того, що були ще якісь залишки з минулого року. Тих грошей, які виділили на медикаменти, не вистачало навіть на те, аби закупити наркотики, кисень та лікувальні гази, без яких неможливо виконувати операції.
Щоправда, з часом ситуація змінилася, і нині завдяки тому, що пішов пілотний проект, матеріальне навантаження на пацієнтів дещо знизилося. Якщо раніше вони на 80 відсотків закуповували медикаменти та вироби медичного призначення, то нині десь на 65–70 відсотків. Точно зможу сказати вже за підсумками року.
– Яку кількість пацієнтів прийняли, скількох прооперували?
– За 11 місяців уже прийняли 32,5 тисячі пацієнтів через поліклініку (торік було 29 тисяч, тобто на понад 3 тисячі більше). В стаціонарі провели 4200 операцій. За аналогічний період 2016-го було на 100 операцій більше. Але, враховуючи те, що за листопад зробили на 75 операцій більше, гадаю, показники будуть на рівні минулого року: десь близько 4500.
– Наскільки успішними були хірургічні втручання?
– Щодо післяопераційної летальності, то цифри однакові два роки поспіль –1,3 відсотка. Порівняно із зарубіжними показниками. У наших зарубіжних колег цей показник становить 2,5–3 відсотки.
– Як же за такого недофінансування в першому півріччі вдалося не знизити ні кількості, ні якості операцій?
– Викручувалися як могли, мали заборгованість із виплати зарплати. Легше стало лише після того, як внесли зміни у держбюджет і на початку серпня виділили додаткові кошти Академії медичних наук, а отже й нам. До того ж уже запрацював пілотний проект, і це також допомогло вибратися з глухого кута. На 2018 рік на проект вже закладено 600 мільйонів гривень для 4 інститутів. Це не зовсім те, на що ми розраховували, але практично удвічі більше, ніж у 2017 році.
– Нагадайте нашим читачам суть проекту і розкажіть, на кого він поширюється.
– Суть проекту полягає в тому, що частині пацієнтів медичні послуги надаватимуться за рахунок державного бюджету в чотирьох інститутах столиці. Це – діти до 18 років, вагітні, інваліди 1 групи, учасники АТО.
Безоплатними будуть й екстрені оперативні втручання та ексклюзивні, тобто ті, які виконуються тільки висококваліфікованими фахівцями.
Своїм внутрішнім наказом у тестовому режимі ми розпочали проект з 1 липня і записуємо пацієнтів у чергу. Фактично ж він стартував з 23 жовтня, коли інститут уклав угоду з Академією медичних наук – розпорядником коштів. Попит був надзвичайно високим: все, що нам надали, використали протягом листопада. Безкоштовні клапани розлетілися за 3 тижні.
– У пільговиків є надія. А як даватимуть собі раду інші хворі?
– Система діє така (і на це налаштовано стратегію нашого інституту вже багато років поспіль): ми допомагали готувати кадри і відкривати кардіологічні центри по всій Україні, де виконуються прості оперативні втручання та нескладні екстрені. Нині в Україні функціонують 39 таких кардіохірургічних центрів (лише цього року відкрили 7), які за 2016 рік виконали майже 18,5 тисячі операцій.
– Тобто вони перекривають потребу?
– Шкода, але можливості з потребами не співставні. За європейськими мірками треба виконувати 140 тисяч операцій на рік. Коронографій по всій Україні торік було проведено 27 тисяч, а необхідно майже 250 тисяч.
Тож не дивно, що в структурі летальності серцево-судинні та нейроваскулярні захворювання становлять 68 відсотків. А це означає: щороку Україна втрачає 400–410 тисяч своїх громадян. У Франції, Японії, США ця цифра ледь сягає 29–31 відсотка.
ХТО, ЗА ЩО І СКІЛЬКИ ПЛАТИТЬ?
– Від яких недуг рятують хворих у вашому інституті?
– Ми є лідерами з хірургічного лікування аневризмів аорти, ішемічної хвороби серця (аорто-коронарне шунтування на працюючому серці), з хірургічного лікування інфекційного ендокардиту, складних порушень ритму серця, ендоваскулярного лікування вроджених вад серця. Без зайвої скромності скажу, що за результатами по всіх цих напрямках ми є кращими не лише в Україні, а й за рубежем.
– Наскільки доступними є такі операції для пересічних українців?
– Складне запитання. Нині діють тарифи, розраховані ще у листопаді 2015 року, тобто за тим курсом долара і без врахування зростаючих зарплат, комунальних платежів, амортизації медичного обладнання, вартості медикаментів і виробів медичного призначення (останні два складають 80 відсотків медичної послуги). За наполяганням МОЗу ми останнім часом їх чотири рази перераховували, але врешті нам запропонували незрозумілу методику, за якою медикаменти і вироби медичного призначення туди не увійшли й оплачуються пацієнтами. Тобто все залишилося так, як і було.
– Яка ж сума необхідна для операції на серці?
– Наведу кілька цифр: собівартість коронарного шунтування, протезування клапана –100–120 тисяч гривень, вроджені вади серця оперуємо за бюджетні кошти до 18 років, після повноліття – за 30–40 тисяч. Скажете, що з нинішніми доходами українців це досить дорого, і матимете рацію. Але ще раз наголошую – це лише собівартість операції. За кордоном вона значно дорожча: в США у 20 разів, у Німеччині – в 10.
– Є якийсь вихід із цієї ситуації?
– Передусім МОЗ має затвердити нормальну методику розрахунків, які відповідають дійсності, і не ховати голову в пісок. Інакше проблему не зрушити з місця, і ні експеримент, ні реформа не запрацюють. Нині в касу інституту пацієнт не може внести кошти за операцію, навіть якщо вони в нього є. Це – кримінальна справа. Тож діє такий порядок: людина отримує список, у якому перераховано все, що потрібно для операції, йде в аптеку і купує медикаменти та вироби медичного призначення.
– Медична реформа щось змінить?
– Якщо вона запрацює так, як обіцяють, все буде гаразд. Адже згідно з її положеннями медзаклади мають право отримувати кошти з державної скарбниці та з бюджетів органів місцевого самоврядування чи територіальних громад. Якщо всі субвенції будуть видані на першому і другому рівні, то, коли пацієнт прийде до нас, ми оплачуватимемо вже на третинному рівні. Має діяти формула: гроші йдуть за пацієнтом.
– Це якщо хворого до вас довезуть. Але ж парамедик може й не встановити точного діагнозу, а швидка допомога, кажуть, не виїздитиме на виклик до людей із високим тиском…
– Коли викликають швидку допомогу, то дуже важко визначити – тиск це чи ішемічна хвороба. Точний діагноз може встановити лише фахівець після проведення певних досліджень, приміром, ЕКГ, коронографії. Тож, я думаю, тут мають спрацювати вже згадувані нами кардіоцентри, які відкриваються по всій країні. Вони повинні посприяти тому, щоб пацієнти мали якомога ширший доступ до медичних послуг.
– Ще одна «страшилка», пов’язана з реформою: пацієнта має доправляти до лікарні не карета швидкої допомоги, а він самотужки повинен добиратися туди своїм транспортом.
– Я не думаю, що так буде. Приміром, у Києві врешті-решт навели лад у департаменті охорони здоров’я і почали використовувати потенціал Академії медичних наук. Закріпили окремі райони за медзакладами, які надаватимуть допомогу їхнім мешканцям. Скажімо, ми обслуговуємо Голосіївський та Подільський райони цілодобово. Приймаємо до 10 швидких щоденно і рятуємо по 3–4 життя.
– Звісно, у Києві проблем не буде. А як у регіонах?
– Там мають чітко діяти протоколи, які визначають алгоритм дій: викликали швидку – відвезли до медзакладу. І немає значення, хто це зробить: парамедик чи лікар. Така процедура визнана у світі, й нічого нового вигадувати не треба.
ВИЖИВАЄ ХТО ЯК МОЖЕ
– Тож як не крути, а все упирається в кошти, точніше – у їхній брак. Можливо, ви знаєте, як можна заробити грошей медзакладам, аби утриматися на плаву?
– У нас легальні способи заробітку – оренда приміщень, яка дає змогу оплачувати комунальні послуги. Але ми ще маємо такий тягар, як гуртожиток для медсестер, на утримання якого потрібні значні суми. Звісно, виручає й гуманітарна допомога з-за кордону, приміром, від американських компаній. Потужно працюють і наші благодійники. Ось 6 грудня була благодійна вечеря, під час якої зібрали 2,4 мільйона гривень спеціально для ендоваскулярної хірургії. За ці кошти зможемо пролікувати десь близько 40 дітей за інноваційними технологіями, які є надто дорогими.
Ще один благодійний захід, який недавно провела Маша Єфросиніна, зібрав кошти на кардіостимулятори, дефібрилятори маленьким дітям. Вже визначено 4 прізвища малюків, яких пролікуємо. Такі прилади коштують досить дорого: десь 100–140 тисяч гривень.
– А як із технічним оснащенням інституту?
– За останні 3 роки не було закладено жодної копійки на техніку, але слава Богу, що вона у нас була. Маємо єдиний в Україні працюючий комп’ютерний томограф, який дає 640 зрізів у секунду. Можемо робити спеціальні кардіопрограми. Є МРТ потужністю у півтора тесла (нещодавно полагодили). Зараз вийшла з ладу трубка на КТ, але скоро і цей прилад запустимо. У розпорядженні наших фахівців – добре обладнані операційні та лабораторії.
– Проблеми з кадрами маєте? Адже навіть приватні клініки, в яких із грошима значно краще, нещодавно скаржилися президентові на брак персоналу.
– За нинішньої складної ситуації справжньою перемогою є те, що втримали трудовий колектив, сформований на глибоких амосовських традиціях. І навіть ті лікарі, які свого часу поїхали за кордон на заробітки, щиро зізнаються, що їм бракує інститутської атмосфери. Не перебільшу, якщо скажу, що маємо такий колектив, якому може позаздрити не лише найкраща вітчизняна, а й навіть європейська клініка: 52 кандидати наук, 24 доктори і професори, 3 академіки, 1членкор Національної академії наук.
– Ви згадали про амосовські традиції. Нещодавно в інституті пройшли амосовські читання. Що це таке?
– Зібрання науковців, започатковані до 100-річчя з дня народження фундатора нашого інституту Миколи Амосова. У грудні 2017 року ми провели вже четверті амосовські читання, на які щоразу запрошуємо видатних людей – іноземців і наших співвітчизників, які виступають із цікавими доповідями. Цього разу виступили академіки Комісаренко, Чехун, Трахтенберг. Була й моя доповідь про один із найпрогресивніших напрямків діяльності нашого інституту – акушерську кардіологію, яка має стати стратегією сучасної охорони здоров’я.
На моє тверде переконання – без медичної науки ніколи не буде високопрофесійної медицини. Аби не бути голослівним, наведу лише один приклад: на цьогорічному з’їзді Всесвітньої асоціації кардіохірургів від нашого інституту було 16 доповідей. А всього на високих міжнародних форумах ми зробили близько 50 доповідей. Постійно поповнюємо свої знання на стажуваннях за кордоном і застосовуємо їх на практиці та ділимося досвідом з колегами.
Розмову вів Олександр ВИГОВСЬКИЙ
