Усі етапи історії зародження, становлення та розвитку інтервенційної кардіології та ендоваскулярної хірургії в Україні нерозривно пов’язані з ім’ям професора Юрія Володимировича Панічкіна. Він стояв біля витоків внутрішньо-серцевої інвазивної діагностики, першим в Україні провів черезшкірну балонну вальвулопластику, тим самим давши старт розвитку цілого спектра методів ендоваскулярних лікувальних процедур. Він був і досі залишається активним розробником новаторських технологій, мудрим учителем для багатьох десятків висококласних фахівців. Неоціненною є роль Ю.В. Панічкіна у розробці концепції та створенні кабінету-музею М.М. Амосова.

Ю. В. Панічкін народився 1 квітня 1937 р. у місті Єфремові Тульської області. Мати – медична сестра, батько – вчитель історії, початку війни й надалі – військовослужбовець. Дитинство Юрія Володимировича у воєнні роки пройшло у місті Моршанськ Тамбовської області, потім – у Ленінграді . На початку 50-х сім’я переїжджає до Мінська, за місцем служби батька, де після закінчення школи у 1954 року Юрій Володимирович поступає до медичного інституту.

Перші кроки кардіохірурга та діагноста

У 1960 році випускник Мінського медичного інституту Юрій Панічкін переїхав до дружини у Київ і почав працювати хірургом у районній лікарні. Тоді вже багато говорили про нововведення Миколи Амосова. І в один з вересневих днів 1961 року молодий хірург прийшов до М. М. Амосова з проханням прийняти його на роботу. Люди були потрібні завжди, а молоді тим паче. Микола Михайлович погодився, однак, закінчуючи розмову, сказав: «Дивися, робота у нас важка. Ми беремо тебе, але знай, що у нас існує «джентльменська угода»: якщо ми тобі чи ти нам не підходимо, то розлучаємося без жодних скарг та жалю».

Протягом чотирьох років робота Ю. В. Панічкіна зводилася до участі в операціях, а також ведення післяопераційних хворих. М. М. Амосов доручив йому завідувати реанімаційним постом для оперованих за закритими методиками. Підсумком цієї роботи стало написання та захист у 1968 році кандидатської дисертації «Післяопераційний період та лікування ускладнень після мітральної коміссуротомії».

Одночасно до обов’язків молодого лікаря входило освоєння методів внутрішньосерцевої діагностики вад серця для виявлення причин хірургічних невдач. На той час це здавалося кроком назад від романтичної серцевої хірургії до рутинної інструментальної діагностики вад серця, яка тоді ґрунтувалася переважно на традиційних методах – ЕКГ, фоноКГ та рентгенографії. Для уточнення діагнозу при набутих вадах використовували трансторакальні пункції лівого передсердя за Bjork (для мітрального клапана) і  за Brock (для аортального клапана). Діагностику вроджених вад серця проводили при зондуванні порожнин серця на рентген-апараті РУМ-5 (шляхом секції ліктьової вени та стегнової артерії) з визначенням градієнтів тиску та скидів крові між порожнинами серця та магістральними судинами. На заключному етапі застосовували ангіокардіографію за допомогою саморобного касетного пристрою конструкції М. М. Амосова. За робочий день вдавалося обстежити не більше двох-трьох пацієнтів.

Ситуація змінилася у 1962 році – після закупівлі для Інституту ангіографічної установки шведської фірми Elema. Необхідно було освоїти сучасні внутрішньо-серцеві технології, і Ю. В. Панічкін прямує на стажування до Ленінграду до хірургічної клініки Військово-медичної академії, а потім до Інституту серцево-судинної хірургії ім. А. Н. Бакульова (Москва), де транскатетерні дослідження на той момент вже були добре освоєні. Там його першим наставником, опонентом з дисертації, а згодом і другом став завідувач лабораторією професор Ю. С. Петросян. Підсумком відрядження було впровадження в нашій клініці черезшкірних (пункція судин за Сельдінгером) внутрішньосерцевих досліджень лівих відділів серця: катетеризація аорти та лівого шлуночка, вентрикулографія, аортографія, транссептальна пункція тощо.

Таким чином, наприкінці 60-х років катетеризацію порожнин серця та ангіографію застосовували в нашому Інституті вже як рутинну процедуру, і протягом цілого покоління вона залишалася єдиним достовірним методом діагностики вроджених та набутих вад серця. Доцільність використання цих методик для встановлення показів та оцінки результатів операцій була узагальнена Ю. В. Панічкіним у докторській дисертації «Показання до протезування клапанів серця та оцінка результатів операцій на основі внутрішньосерцевих досліджень», яку він захистив у 1984 році. За впровадження у клінічну практику протезування клапанів Ю. В. Панічкіну, серед інших співавторів, було присуджено Державну премію УРСР 1988 року.

Яскравий старт та успіхи в ендоваскулярній хірургії

Протягом тривалого періоду між початком шляху та захистом докторської дисертації Юрій Володимирович прогресував не лише безпосередньо в кардіохірургії, а й у галузі ендоваскулярних внутрішньосерцевих методик, включаючи коронарографію. Діапазон таких досліджень неухильно розширювався. Однак у той час мало хто міг собі уявити, що подібним чином можна не тільки проводити діагностику захворювання, але й виконувати будь-які втручання.

Переломним моментом стало перше в Україні та колишньому СРСР новаторське виконання Ю. В. Панічкіним у грудні 1984 року черезшкірної балонної вальвулопластики у хворого з клапанним стенозом легеневої артерії. На рентгенологічному конгресі в Таллінні Юрій Володимирович почув про дивовижний прецедент – транскатетерне балонне розширення стенозованого клапанного отвору при вродженої ваді серця і, спалахнувши цією ідеєю, вирішив спробувати методику. Клінічний експеримент удався! Коли на моніторі він продемонстрував М. М. Амосову результати цього втручання, той спочатку посуворів: «Хто дозволив?». Але, придивившись, резюмував: «Молодець! Лиха біда початок”. Балонна вальвулопластика клапанних стенозів серця виявилася широко затребуваною, хворі з такими вадами приїжджали до Інституту з усіх кінців країни. Результати експерименту були представлені на щорічній конференції ендоваскулярних хірургів у Москві травні 1985 р. Протягом першого року було виконано близько 100 таких операцій, і діапазон цих досліджень неухильно розширювався.

За впровадження нових інтервенційних технологій у 2003 році Панічкіну присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки. У 2006 році він був нагороджений Грамотою Президії АМН України, у 2008 – Почесною грамотою Верховної Ради, у 2013 – Ювілейною медаллю М. М. Амосова.

Дев’яності роки минулого століття та перше десятиліття нового ознаменувалися розквітом ендоваскулярної хірургії в Інституті. Зараз вона застосовується для усунення вроджених клапанних стенозів, закриття дефектів міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок, відкритої аортальної протоки, ендопротезування аорти та клапанів серця. Але найзначнішим досягненням того періоду була ангіопластика (1984), а потім і ендопротезування коронарних артерій (1996). За останні два десятиліття коронарне стентування поряд з аорто-коронарним шунтуванням стало в нас паритетним стандартом у лікуванні ішемічної хвороби серця. Інтервенційні методики рутинно почали використовуватися при лікуванні стенозів стовбура лівої коронарної артерії, біфуркаційних уражень та хронічних коронарних оклюзій. У цьому є безпосередня заслуга Ю.В. Панічкіна.

Від мрії до нових звершень

Варто зупинитися на давній мрії Юрія Володимировича – розробці та впровадженні у клінічну практику вітчизняних ендоваскулярних пристроїв для лікування вад серця та судин.

Перші ластівки – окклюдери для закриття артеріальної протоки – були виготовлені з розробленого Інститутом металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України цирконієвого сплаву та у серійних випробуваннях на свинях продемонстрували можливість таких імплантацій. Результати експерименту відкривають шлях до використання вітчизняних, економічно доступних окклюдерів.

Постійний рух уперед, до нових досягнень в галузі транскатетерних технологій – в цьому весь Юрій Володимирович Панічкін і вся історія ендоваскулярної хірургії в Україні. Без перебільшення, це грандіозне сходження від рутиної інструментальної діагностики до сучасного «безкровного» лікування захворювань серця та судин.

Багаторічне лицарство без німбу слави, хоча новатор його вартий.

Бажаємо ювіляру довгих років життя!

Пишаємося, що маємо можливість продовжувати працювати пліч о пліч з Легендою кардіохірургії, щодня надихаючись на нові відкриття завдяки його кипучій енергії та прагненню до нових звершень!

Історична довідка про впровадження ендоваскулярних втручань в Україні