“Зараз багато героїчних смертей. Сумніваюся, що моя смерть буде такою. Але хай би вона була корисною,” – каже воєнна журналістка Наталя Нагорна.
Днями в інституті Амосова вона підписала прижиттєву згоду на посмертне донорство органів та тканин.
Про те, чому вона прийняла таке рішення, Наталя не хотіла говорити. “Боюся відповідь буде пафосна. Не люблю такого,” – каже вона. Але за хвилину вже ж погодилася.
“Колись я прочитала, написану кров’ю на стіні, молитву українського націоналіста до України. Там була така фраза – “І розплинуся у Тобі я i вічно житиму в тобі, Свята Україно моя, відвічна й непоборна”… Ця фраза стала для мене дуже важливою. Я подумала, що це неправильно, коли людина помирає і від неї нічого не залишиться, – каже Наталя. – Я не думаю постійно про смерть, не готуюся до неї. Планую жити дуже довго. Але смерть буде обов’язково і це може трапиться раптово. І, якщо це так буде, хай від мене буде користь.
Окрім цього пафосного моменту, я переконана – кожна людина має право сама вирішувати, що їй робити зі своїм тілом. Так живе увесь цивілізований світ”.
Наталя Нагорна – відома українська тележурналістка, яка працює у телевізійній службі новин на каналі “1+1”. Вона перша з жінок у редакції, яка поїхала розповідати про війну в Україні. З початку повномасштабної агресії, майже усі відрядження Наталі – у деокуповані міста і села, у гарячі, найнебезпечніші місця передової.
Журналістка стала “своєю” для солдатів на фронті. Коли Наталя йде коридором інституту Амосова, її впізнають та гучно вітаються двоє молодих військових, які тут лікуються. Починають їй щось говорити, наче добрій знайомій.
Трансплант-координатор Національного інституту серцево-судинної хірургії ім.М.М,Амосова НАМН України Олександра Дудник зустріла Наталю, допомогла заповнити усі необхідні документи та пояснила норми закону про трансплантацію в Україні.
За словами Олександри Дудник, кожна повнолітня дієздатна людина в Україні може подати заяву про згоду на посмертне донорство тканин та органів.
“Заява підписується власноруч людиною, яка хоче стати посмертним донором. Протягом 24 годин її вносять до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації.
Якщо людина пізніше змінила своє рішення, вона може будь-коли відмовитися від своєї заяви. Кількість заяв, які може подати людина протягом свого життя щодо згоди або незгоди на посмертне донорство, є необмеженою.
Хочу підкреслити, що під час війни військовослужбовці і люди, які зазнали травм через обстріли, не можуть бути донорами органів і тканин”.
Нагадуємо, щоб оформити рішення щодо посмертного донорства, слід звернутися до трансплант-координатора будь-якого з регіональних центрів трансплантації або спеціалізованої державної установи “Український центр трансплант-координації”.
